Провінція Святого Архангела Михаїла
Перша українська еміграція прибула до Бразилії з Галичини і Закарпаття близько 1891 року. Набагато більше емігрантів прибуло в 1895 році. Вони поселилися у штатах Парана і Санта Катаріна. За переселенцями приїхало кілька дієцезальних священиків, а в 1897 році, приїхали також і Отці Василіяни.
Відразу можна було спостерегти, що тут потрібно сестер, щоб провадити школи, піклуватися хворими, трудитися у парафіях, які вже починали організуватися. У 1904 році о. Маркіян Шкірпан,чсвв, поїхав в Україну з надією привезти до Бразилії Сестер. Тому, що сестри Василіянки не погодилися розпочинати місію у Бразилії, він звернувся до Сестер Служебниць.
Два роки опісля до Бразилії зголосилися кілька Сестер, але їх не вислано. Сестра Василія Мишок, Вища Настоятелька, залякана різними оповіданнями, не дозволила на це.
У 1910 році українські католицькі емігранти в Бразилії влаштували в Куритибі конґрес, щоб зорганізувати своє релігійне і культурне життя. Після цього настоятель отців Василіян, о. Климентій Бжуховський, поїхав до Галичини, маючи намір переконати Сестер Служебниць розпочати місійну працю у Бразилії.
Вища Настоятелька, Сестра Віталія Мікусь i її заступниця Йосафата Гордашевська (спів-засновниця Згромадження), погодилася вислати сестер до Бразилії, незважаючи на труднощі. Троє, із семи вибраних Сестер, були добровольцями. с. Володимира Пеньонжек, настоятелька, с. Анатолія Боднар, с. Софія Рамач і с. Евмелія Клапоущак, були призначені до Прудентополя. Сестра Ольга Лукач – настоятелька, с. Олена Кучер і с. Саломія Ковалишин – до Ірасеми.
Коли Сестри увійшли до призначеної їм хатини в Прудентополі, то почувалися вдома; люди раділи і вітали Сестер.
На Ірасемі, люди гарно привітали Сестер, але не подбали про відповідне приміщення для них. Спочатку Сестри проживали в бідненькій хатині, а потім перейшли до недалекої школи. Сестри відкрили школу в обидвох колоніях. Через рік у школі Сестер у Прудентополі навчалось 150 дітей, а в Ірасемі 90. Сестри старалися пристосувати навчання до потреб і здібностей учнів. Старші дівчата навчалися шиття, вишивання, музики, німецької і французької мов.
Коли настоятелі висилали Сестер до Бразилії, обидві групи включали хоч одну кваліфіковану медичну сестру. В Ірасемі с. Ольга мусiла повністю покладатися на домашні і рослинні ліки та на Божу поміч. У Прудентополі, хоч можна було отримати трохи медичних засобів, с. Анатолія Боднар, також мусіла бути проворною в апостоляті охорони здоров’я. Обидві Сестри, навіть у погану погоду, їхали на далеку відстань, щоб відвідати хворих. Сестра Анатолія, яка навчалася лікувати зуби в Україні, прийшла з допомогою не одному поселенцеві. Вона робила це діло милосердя лагідно й відважно.
Незабаром Сестри відкрили лікарню у невеличкому будинку біля своєї хати в Прудентополі. Пізніше споруджено нову лікарню. Піклування хворими надалі становить важливий апостолят Сестер у двох власних лікарнях та медичних пунктах. На колонії Марселіно від 1991 року, Сестрам доручено завідування домом для похилих віком – єпархіальний приют.
Сестри також дбали про церкву, прикрашаючи святилища на церковні празники. Також шили церковні ризи. Сестри Служебниці ніколи не віддалялися від свого народу. Голод був їхнім частим гостем. Живучи в країні, економіка якої була нестійка, вони не лише встоялися, але і розрослися.
Повна посвята Сестер вже незабаром заохотила дівчат до посвяченого життя. Не маючи свого єпископа, у квітні 1913 р. Сестри з Прудентополіс звернулись до куритибського латинського єпископа, Кир Івана Браґи, прохаючи дозволу відкрити новіціят. Відповідь була негативна. Два роки після того три кандидатки просили дозволу вступити на новіціят. Сестри і дівчата писали до єпископа, представляючи невідкладну потребу відкрити новіціят для їхнього Згромадження.
Дня 02 лютого 1915 року відбулося відкриття новіціяту в Прудентополі, де він існував до 01 жовтня 1981 року. Опісля перенесений до містечка Іваї – Парана. Перші кандидатки: Ванда Римкевич і Марія Комніцька з Прудентополя та Анна Дацишин з Ірасеми. Шість місяців опісля, вони отримали габіт і чернече ім’я: с. Рафаїла, с. Серафина і с. Арсенія. Кожного року приходили нові покликання. Сестри, які народилися у Бразилії, відчували духовну єдність із Сестрами в Україні, тому, що їхніми виховницями були сестри з України. У 1922 р. єпископ скликав першу капітулу. Двадцять шість Сестер, шістнадцять із них вже народжені в Бразилії, зустрілися, щоб обрати Вищу настоятельку з Управою та продискутувати важливі проблеми. Вищою Настоятелькою обрано с. Анатолію Боднар. У хроніці зазначено, що не обрано скарбнички, «бо скарбів не мали».
У 1934 році с. Анатолія Боднар і с. Володимира Пеньонжек брали участь у Першій Генеральній Капітулі, яка відбулася у Львові і на якій вирішили і прийняли назви провінцій – небесні покровителі. Покровителем Бразилії обрано Святого Михаїла Архистратига. Провінційний Осідок діючий у Прудентополі від 11 квітня 1911 до 11 травня 1979, коли перенесено до Куритиби. При створенні Провінції нараховувалось десять домів, а сьогодні Провінція Св. Архангела Михаїла нараховує 46 домів у Бразилії, а 2 доми в Німеччині, підпорядковані Провінції, має Сестер на місіях поза країною - Рим 11, Німеччина – 6, Англія – 01, і Сестер на місіях у інших Провінціях: США – 1, Канада - 1 в Україні - 3 Сестри.
01 травня 1985 року відбулося посвячення Реколекційного Дому «Вілля Йосафата Гордашевська» в Понта Ґроссі, а 07 листопада 2004 року, відкриття «Оселі Мати Анатолія», це дім для вислужених і хворих Сестер Провінції. Сестри провадять власними та державними школами, дві власні лікарні, один сиротинець, доми виключно для душпастирської праці, три формаційні доми.
Провадять Душпастирство Молоді, Євхаристійного Руху, Апостолят Молитви та катехизацію дітей. Стараються виховувати дітей при своїй Церкві, обряді, богослуженнях. Провадять адорацію Найсвятіших Тайн у першу середу в лікарні Ласкавого Ісуса Понта Ґроссі. У єпархії відбувається кожного року в місяці січні Єпархіальний Катехитичний Курс і в ньому сім Сестер Служебниць учителює.
