Отець Кирило Селецький, співзасновник Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії народився в сім’ї вчителя Михайла Селецького та Іванни з роду Павликівських. Рід цей був шляхетського походження. Від раннього дитинства Кирилко зі своїми двома сестрами виховувався в любові до Бога. Як малу дитину особливо вражали його відвідини церкви, співані молитви, голос дзвонів. Саме там дитина сповнювалася якоюсь благодаттю, просвіченням, а водночас трепетом у відчутті святости місця.
По закінченні гімназії вступає до Львівського університету, де студіює богослов’я, а відтак переїзджає до Перемишля і там закінчує вчительський семінар, після чого коротко працює вчителем. У цей час одружується з Емілією, однією з дочок священика Миколая Івасівки. Невдовзі в них народилося двоє дівчат. Родина жила дуже скромно, проте у великій гармонії.
У 1860 р. о. Кирило приймає єрейські свячення з рук єпископа Григорія Якимовича. Відразу з великим запалом кидається у вир душпастирської праці у різних місцях Перемиської єпархії з притаманною йому скромністю і невибагливістю на постах сотрудника, адміністратора, капелана. У 1866 р. зазнає важкої втрати. Його дружина Емілія застудилася і померла. Подібно сталося зі старшою донькою Оленкою. Матеріальні засоби о. Кирила були такими мізерними, що мусів позичити грошей на похорон.
Сам живучи в убогості, був чуйний до потребуючих. Часто повертаючись з парастасу, спрямовував свої кроки до якоїсь бідної хати, де залишав гроші. Колись побачивши бідного чоловіка без сорочки, віддав йому свою.
Протягом цілого життя о. Кирило був дуже ревним священиком, студіював св. Письмо, читав твори Отців Церкви. Говорив до людей доступно, з глибоким проникливим змістом. Селяни, зокрема, любили у нього сповідатися. Як парохові, там де працював, вдавалося йому змінювати серця людей. Зосереджував свої сили над викоріненням алкоголізму серед селян, створюючи по містечках і селах Братства тверезості. Дбав також про Божі храми; де не бував, відновлював або будував церкви. Приєднував до тих завдань багатих людей, напр. в с. Мількові, де графиня Потоцька, будучи сама маляркою, відновлювала в церкві іконостас.
Був добрим публіцистом. Вся його праця на цьому полі мала на меті піднесення просвіти серед народу. Часто дописував до часопису «Слово», «Руслан», «Посланник». Діяв в товаристві «Просвіта». Є автором багатьох творів м. ін. шкільного підручника «Своя хата» і дитячої поезії «Золота книжечка». Для освітньої праці творив по різних селах і містечках хати-читальні. Часто сам організував цікаві вистави і концерти, залучаючи до цього молодь. Розбуджував у ній бажання здобувати освіту. З місцевостей, де діяв о. Кирило вийшло багато священиків і учителів.
У 1891 р. цілим серцем включився в працю над створенням матеріальної бази для нового Згромадження Сестер Служебниць, яке повстало для праці з дітьми і молоддю. Лежав йому на серці його розвиток, тому з великим відданням і зусиллям, користаючи зі своїх впливів, віднаходив для нього потрібні кошти для будови перших осідків та нового дому новіціяту в Кристинополі. Дбав також по-батьківськи про матеріальні потреби сестер: одяг, харчі, і т.п. Часто ділився з ними своїми скромними засобами. Відвідував їх і допомагав в організації їхнього життя й апостоляту. Зорганізував по селах низку діточих садків.
У 1898 р. засновує нове Згромадження Сестер св. Йосифа Обручника. Обидва згромадження діють і розвиваються по сьогодні.
Сам, як ревний і відданий душпастир, працював до останнього віддиху. Помер в Цеблові по короткій недузі на 83 році свого трудящого життя.
